ЇХАЛА ШЛЯХОМ ЧЕРВОНА ФІРА

У назві – рядок із пісні Братів Гадюкіних "Червона фіра" (за деякими іншими версіями – «Червоно-сіре»). Пісня з альбому «Ми – хлопці з Бандерштату», записана у 1991 році. Тобто тоді, коли більшість сьогоднішніх, прости Господи, «політиків» розгублено кліпала очима: як учора – вже не буде, а як буде – ще хто його зна…

І тут – скрипучий голос Сергія "Кузі" Кузьминського:

«Їхала шляхом червона фiра,

Їхала, скакала туди, де лiпша жизнь.

Шальона чортопхайка перла собi, перла,

Фiрман у кашкетi свято вiрив в комунiзм»

Приспів – дуже простий, але з бек-вокалом «Гадів» звучить майже як церковний хорал:

Їхала шляхом

Червона фiра

Їхала шляхом

Червона фiра

Екскурс в історію молодої Незалежної України продовжується:

«Ату його! Заїхали в болото

Конi встали, не йдуть, хоч їх цiлуй

Молитися не можна, бо ж комсомольцi,

А чорт з-пiд землi: "А най вас партiя рятує"

Далі – типова ситуація: потрібно знайти крайнього:

«Люди в гвалт: фiрман – сволота!

Де ж ти, скурвий сину, всiх нас завiв!»

Вихід – простий і ефективний:

«Тож перша робота - фiрмана в болото

Ну, а по-друге - перефарбуєм вiз!»

Трансформація свідомості продовжується:

«Був червоний - он де заїхав.

Буде жовто-синiй - побачим дивний свiт!

I разом заспiвали "Засвистали козаченьки"

Правда, на мотив "Наш паровоз вперед летит"

І така ситуація спостерігається і до цього часу. До речі, пісні – більше 20 років, але як вам таке:

«Потiм вибирали народних депутатiв

Потiм вивчали пiснi батькiв-дiдiв

Потiм з голодухи почали їсти коней

А хто шмат не вирвав - лаяв москалiв»

Останній куплет – майже пророчий:

«Як поїли - то й запили, а значить, заспiвали

"Душу й тiло ми положим за нашу свободу"

Тут болото не витримало: ЧВАРК!

Гей, слов’яни, немає народу!»

То я до чого? СПРАВЖНІМИ, Вільними Громадянами України ми поки що не стали, і, дивлячись на сьогоднішню ситуацію, не скоро станемо. Це – історичний факт: ми лише 20 років як на перефарбованому возі їдемо хто куди: одні – в Європу, інші – в Азію, треті стоять на роздоріжжі. А віз – один, але це мало кого хвилює.

Болото вже не чваркне, принаймні, хочеться на це сподіватися. Має прийти три, а то й чотири нових покоління громадян нашої держави, але обов’язковою умовою є вимирання старих пасажирів червоної фіри. Всіх. І на їх місці не повинна вирости нова поросль. Розумію, що утопія, але Надія – це та дівчина, яка помирає останньою. А поки що - всі вони все ж ОДНАКОВІ. Всі. Не буває так, щоб людина клацнула пальцями - і змінилася. Не буває.

Нові лідери поки що підростають, ІМХО.

У своєму блозі якийсь «Манкурт» писав, що пісня кльова, і її потрібно кожен ранок о 6-ій крутити.. Я її для себе відкрив лише нещодавно. Шкода, але краще пізно, ніж ніколи.

Все дуже правильно написано і пісня правильна - так наче вчора написана.
Хто не вірить - послухайте.